Південночеський театр і обертовий зал

Ідея, що вивернула театр навиворіт

Звичайний театр змінює декорації. 1958 року Йоан Бремс зробив навпаки: залишив сад стояти й обернув глядачів. Сам замковий сад у Чеському Крумлові став декорацією — кожен поворот відкриває інший зріз справжнього бароко, не мальованого полотна. Це винайшов латвійський сценограф, який після 1945 року став провідною візуальною фігурою театру в Чеських Будейовіце (1907–1995), разом із тодішнім директором Південночеського театру Отто Гаасом.

Чи хтось випередив їх?

Ніхто — і це може звучати як місцевий патріотизм, але навіть інші це визнають. Зал уперше обернувся тут 9 червня 1958 року на прем’єрі п’єси Гюнтера Вайзенборна «Втрачене обличчя». Фінський Pyynikin kesäteatteri в Тампере, який часто називають першим обертовим залом світу, мав прем’єру 16 червня 1959 року — на рік і тиждень пізніше. Фінський зал Оянена був іншою лігою: 792 місця й електричний привід, тоді як у Крумлові в перший рік було кілька десятків місць і обертання вручну. Тому про Тампере говорять як про перший великий обертовий зал — і навіть англомовні джерела чесно додають, що «раніше в Чехословаччині існував менший вручну обертовий зал». Той менший вручну обертовий зал — саме цей.

Сорок людей, які штовхали

Перший імпровізований зал вміщав ледве шістдесят глядачів і обертався людською силою: близько сорока людей мали вміститися всередині конструкції й обертати її туди-сюди. Сорок людей під шістдесятьма глядачами — співвідношення, якого жоден оператор сьогодні не витримав би. (Хто саме вони були, джерела не кажуть; говорять лише про «людську силу».) За рік збудували зал на чотириста, ще за рік — на п’ятсот двадцять п’ять, а з 1960 року перебрав електричний мотор. Ручне обертання тривало два сезони.

Суперечка, що триває довше за тоталітарну епоху, в якій народилася

Зал стоїть на осі барокового замкового саду — саме там, де бароковий садівник не хотів жодної будівлі. Уже в березні 1990 року з’явилася пропозиція переглянути дозвіл на будівництво на тій підставі, що територія — національна культурна пам’ятка, а зал порушує вісь саду. Від 1992 року Крумлов у списку ЮНЕСКО, що також фіксує проблему. Відтоді питання — куди його перенести. Міністерські комісії неодноразово схилялися залишити його на місці; охоронці пам’яток продовжують договори; ЮНЕСКО попереджає. Новий зал, за оцінками, з’явиться щонайраніше через десять років. Є акуратний парадокс: споруда 1950-х, яку тепер саму вважають культурною цінністю, блокує охорону пам’ятки, заради якої люди їдуть до Крумлова.

Практично для гостя

Грають улітку; квитки зникають швидко; менше йдеться про те, що ставлять, ніж про те, де. Коли йде дощ, вистава триває. Якщо вашим гостям не так важливо, що вони побачать, а хочеться досвіду, якого більше ніде не буде, — це воно, поки ще стоїть.

На місці

Запитання

Джерела