Вершник без голови

Коли Будейовіце ще були укріплені, у місті вірили, що після одинадцятої ночі вулицями блукає вершник без голови. Та легенда так міцно вкорінилася серед міщан, що мало хто з них наважився б о тій годині вийти з дому.

Одного разу певний міщанин затримався в корчмі. Коли повертався додому на вул. Kanovnická, на вежі якраз било дванадцять. Згадав про вершника без голови й прискорив крок, щоб якомога швидше опинитися під власним дахом.

Саме тоді позаду пролунав цокіт кінських копит.

Він різко схопився за ручку й одним стрибком щез за стулками брами. А проте піти не міг. Подивився в замкову щілину, щоб побачити, що насправді діється на вулиці.

За мить до брами підійшов кінь, на якому ніхто не сидів. Зупинився перед домом, ударив копитом об бруківку, озирнувся й спокійно пішов далі. Міщанин зітхнув з полегшенням і з цікавості пішов за ним.

Кінь вирушив із міста до валу, опустив голову, зарзав і знову вдарив копитом. На вежі якраз било першу годину після півночі, коли він фиркнув, смикнув хвостом і рушив назад.

Повернувся вул. Kanovnická, повз вежу, і нинішньою Hroznovou звернув на Krajinskou třídu. Міщанин ішов за кілька кроків позаду. Перед заїжджим двором У Золотого лева кінь зупинився, трохи озирнувся й увійшов у під’їзд.

Наступного дня міщанин пішов до корчмаря й довідався від нього, що то був звичайний фурманський кінь, який часто вночі виходив пастися на міський вигін.

Відтоді, кажуть, у місті вже ніхто більше не вірив у вершника без голови.