Легенда · Чеські Будейовіце

Блудний камінь

площа Přemysla Otakara II, біля Самсонового фонтана, Чеські Будейовіце · 1470 або 1478

У бруківці площі Přemysla Otakara II у Чеських Будейовіце, недалеко від Самсонового фонтана в бік готелю Zvon, лежить камінь із вирізаним хрестом. За повір’ям, хто ненавмисно ступить через нього після дев’ятої вечора, заблукає в місті й не знайде шляху, доки не мине ніч. Під тим повір’ям — справжня масова страта десяти молодих чоловіків.

Ilustrace k pověsti Блудний камінь

На східному боці площі Přemysla Otakara II, недалеко від Самсонового фонтана в бік готелю Zvon, у бруківці лежить камінь із хрестом. Його звуть блудним каменем.

За старим повір’ям, хто ненавмисно ступить через нього після дев’ятої вечора, заблукає в місті. Ходитиме вулицями, звертатиме в знайомі кути, повертатиметься до місць, які вже минав, і не знайде шляху, доки не мине ніч.

Той камінь, однак, нагадує більше, ніж блуд.

За однією версією це сталося 1470 року, за іншою — аж 1478. Мечник, що прийшов з Німеччини, тоді готував у Будейовіце змову проти міської влади. Навколо себе зібрав гурт молодих чоловіків, здебільшого підмайстрів. Серед них був підмайстер канатника Filip Rohrmann.

Зустрічалися потай у корчмі У Золотого грона. Там мечник викладав свої плани, і там посвячені також складали присягу мовчання. Зобов’язувалися, що ніхто не видасть, що діється. Хто порушить присягу, мав заплатити за зраду життям.

А проте в місті був хтось, хто знав про їхні зустрічі.

Це була наречена Filipa Markétka, донька міського глашатая Jana Steinstockа. Старому глашатаю слабшав зір, тож Markétka допомагала йому на нічній варті на міській вежі. Дивилася на край замість нього, стежила за дорогою на Dobrou Vodu і Doubravice й чекала, доки прийде Filip.

Спочатку він не казав, звідки приходить так пізно. З його натяків, однак, Markétka поступово зрозуміла, що він заплутався в чомусь небезпечному. Намагалася відвернути його від того.

Одного зимового вечора він знову прийшов. У комірчині біля глашатая горіло світло; старий Steinstock спочивав осторонь, а Markétka вже чекала на Filipa. Благала його не повертатися до мечника й полишити присягу, що його в’язала, доки ще є час.

Filip довго мовчав. Потім сказав їй, що нічого обіцяти не може. Дав присягу, і наступного дня в У Золотого грона вони з іншими мають закінчити те, що почали. Потім полишив Markétku.

Не знав, що старий Steinstock не спав.

Глашатай чув усю розмову. Markétці нічого не сказав і тихо лежав далі, ніби справді спочивав. Уранці пішов до міської канцелярії, доповів, що підслухав уночі, і заприсягнув своє свідчення.

Коли того вечора на Будейовіце лягли сутінки, супутники мечника почали по одному заходити до У Золотого грона. Приходили поодинці, обережно, як люди, що не хочуть, аби їх бачили разом. Зрештою прибув і мечник, і рада почалася.

Саме коли всередині говорили про те, що кожен має зробити, двері відчинилися.

На порозі стояв міський магістрат Jan Kacenhágl. Констеблі тим часом зайняли виходи. У тиші, що запала, магістрат іменем закону закликав змовників іти з ним до ратуші.

Хтось крикнув: «Зрада!»

Світло одразу погасло.

У темряві спалахнула метушня. Люди штовхали одне одного; чути було удари, перекинуті лави й тупіт ніг. У тій темряві магістрата Jana Kacenhágla вдарили кинджалом.

Хто — так ніколи й не довідалися.

Констеблі, однак, зуміли схопити всіх змовників, зв’язати й відвести до ратуші. Там почався допит. Судді хотіли одного імені: того, хто вбив магістрата.

Ніхто його не назвав.

Питали знову. Погрожували карою. Нагадували, що за смерть магістрата може прийти смерть усіх. Молоді чоловіки, однак, мовчали. Ніхто з них під допитом нікого не назвав, і ніхто не порушив присяги мовчання.

Коли суд побачив, що подальше розпитування нічого не змінить, виніс смертний вирок усім десятьом. Вирок мали виконати вже наступного дня.

На головній площі, біля місця нинішнього Самсонового фонтана, у середньовіччі відбувалися публічні страти. Поруч із шибеницею приготували плаху, і на площі зібрався натовп дивитися.

Засуджені йшли один за одним. Один за одним клали голови на плаху, і вирок виконували. Filip Rohrmann стояв останнім у черзі й чекав своєї черги.

Перед ним померло дев’ять чоловіків, які, як і він, не видали імені вбивці.

Коли й Filip мав підійти до плахи, до нього підійшов бургомістр.

«Дарую тобі життя, якщо скажеш, хто вбив магістрата.»

Filip стояв там, звідки бачив усе, що сталося перед ним. Достатньо було одного імені.

«Нехай зі мною зроблять, як з іншими.»

Вирок виконали й на ньому.

Мертвих поховали на монастирському цвинтарі. За легендою потім на місці страти в бруківку вставили камінь із хрестом, і його почали звати блудним каменем.

Він лежить там і досі. Більшість людей ступає через нього — і нічого не стається. Інші воліють обминати його після дев’ятої вечора.

Як було насправді

Блудний камінь лежить у бруківці площі Přemysla Otakara II у Чеських Будейовіце біля Самсонового фонтана; до нього прив’язане повір’я про заблукання після дев’ятої вечора й традиція масової страти десяти чоловіків, датована 1470 або 1478 роком.

Страта сталася. Міські й хронічні записи згадують надзвичайну масову страту десяти молодих чоловіків. Ще 1552 року будейовицький запис пам’ятає її як подію в живій пам’яті. Десятьох страчених тому не літературна прикраса.

Рік спірний. Джерела дають і 1470, і 1478. Після аналізу історик Karel Pletzer вважав імовірнішим 1478. Подію не можна вкласти в політичну рамку кінця правління Jiřího з Poděbrad: Будейовіце вже 1468 року стали на бік Матвія Корвіна.

Магістрат вижив. Тоді в Будейовіце був магістрат Ondřej Koczenczogel, чиє прізвище в літературі з’являється в кількох формах, зокрема Katzenzagl чи Kacenhágl. Він не загинув, коли змовників арештували. Засвідчений ще довго потому й помер природною смертю близько 1481–1482.

Бургомістр Jiří Weis потрапив туди помилково. Найвищі міські уряди він почав обіймати лише на початку XVI століття; як приматор зазначений у 1503–1504. У 1470-х він нічиєї страти вирішувати не міг.

Filip, Markétka, Steinstock і корчма У Золотого грона належать до пізнішої літературної обробки, головно лінії Richterа. Коротке ядро традиції говорить лише про опір магістратові й масову страту.

А година зрушилася. Віра в заблукання після того, як ступиш через камінь, письмово засвідчена щонайменше від XIX століття, але час у різних версіях змінювався. Eduard Herold 1861 року години не дає; Richter пов’язує дію з часом страти між дев’ятою й десятою ранку; Hübler 1876 і 1877 переносить мотив на дев’яту–десяту вечора. Сьогоднішнє «після дев’ятої вечора» — пізніше закріплена форма.

Куди за легендою

Площа Přemysla Otakara II, Чеські Будейовіце, недалеко від Самсонового фонтана в бік готелю Zvon. Камінь із вирізаним хрестом лежить просто в бруківці. Дивіться під ноги, не навколо.

Звідки ми це знаємо

  • ERBAN, Vít. Příběh bludného kamene aneb putování jedné pověsti napříč staletími. The Journal of Culture, 2017, č. 2
  • PLETZER, Karel. K českobudějovické pověsti o bludném kameni. Kulturní kalendář, červen 1970
  • HÜBLER, Franz. Die Sage vom Irrsteine in Budweis. Mittheilungen des Vereins für Geschichte der Deutschen in Böhmen 15, 1876/1877
  • Encyklopedie Českých Budějovic, hesla bludný kámen, popraviště a popravy